Є ті, хто начебто ще живий для для своїх сімей, але вже помер для влади.
Це військовополонені, які опинилися в російському полоні. Скільки їх, ніхто не знає.
Про це йдеться в одній з численних статей, що з’являються в українському сегменті Інтернету:
- Чому ж владі не потрібні полонені?
Чи бачили Ви очі матерів, дружин, сестер і маленьких діток, які втратили своїх синів, чоловіків, братів і батьків в російсько-українській війні?
Ви бачили це горе? Ці людські страждання і біль?
Немає в Україні такого міста або села, де б на кладовищах не з’являлися нові і нові могили, з пам’ятників над якими на нас в очі в очі дивляться молоді красиві хлопці, загиблі за Україну.
Щодня у Рівному та Полтаві, Дніпрі та Кропивницькому, Тернополі та Львові, в інших містах та селах з’являються некрологи про загиблих. Ім’я їм легіон.
Гіркими сльозами просякнута вся українська земля. Але немає слів, щоб описати всі пристрасті.
Але є ті, хто начебто ще живий для для своїх сімей, але вже помер для влади.
Це військовополонені, які опинилися в російському полоні. Скільки їх, ніхто не знає.
Можливо, тисячі. Можливо набагато більше. Хто дійсно в полоні, а хто числиться зниклим безвісти, але теж там, влада не говорить. А може, і не знає.
Тому що владу цікавлять тільки “азовці”, яких вона і змінює у росіян, і про яких домовляється з Ердоганом, щоб їх повернули з Туреччини.
Тепер, коли порушено обіцянку Ердогана, що він дав Путіну, тримати у себе азовців до кінця війни, Росія може взагалі відмовитися від обмінів полоненими.
Але нашій владі все одно. Вона і до цього нічого не робила,щоб визволяти наших рідних з полону.
Дійшло до того, що на територію так званої ДНР група родичів полонених військовослужбовців української армії поїхала сама. Тому що влада ніяк не допомогла.
Солдатів ЗСУ, які перебувають у полоні, Київ просто не включає до списків обміну. Вже не раз і не два зазначалося, що пріоритетом для політичного керівництва країни є військовослужбовці «Азова».
“Азовців”, які ганебно здалися в полон в Маріуполі, витягують з російських рук будь-якими способами, а на тих українських солдатів, які билися до кінця і були полонені, вже будучи тяжкопораненими, офіс Президента і військове командування махнуло рукою.
Якщо на початку російської агресії рахунок наших хлопців, яких обмінювали на росіян, йшов на сотні, то тепер його майже немає. Де тисячі наших військовополонених? Чому їх не змінюють?
Соціальні мережі повні повідомлень сімей полонених і зниклих безвісти, яких просять усіх, хто знає щось про їхніх близьких, допомогти.
У Рівному знаходиться ” ГО “Всеукраїнське об’єднання-матері Захисників України”, де шукають і часто знаходять тих, кого кинула влада.
Адреса: 33013, м. Рівне, вул. Директорії, 5, К.46, Телефон 067-453-93-29, 093-728-66-55 – вайбер, телеграм. Є сторінка у Фейсбуці -https://www.facebook.com/groups/166534589628988.
Чи бачили Ви очі матерів, дружин, сестер і маленьких діток, які втратили своїх синів, чоловіків, братів і батьків в російсько-українській війні?
Якщо хтось із них живий і потрапив у російський полон, треба вимагати у влади врятувати їх і обміняти.
Врятуємо їх разом